Шановні жителі Великобурлуцької територіальної громади!
У День рідної мови ми говоримо не лише про слова – ми говоримо про дім, про Україну. Про те, що тримає нас разом під час постійної небезпеки, коли щоденні новини перевіряють нас на міцність у жорстоких реаліях війни.
Сьогодні наша рідна українська мова ідентифікує наш спротив проти зла і агресії, які принесла на нашу землю росія. Вона звучить у повідомленнях з укриттів, у бліндажах захисників і на лінії вогню, у молитвах матерів, під час дистанційного навчання наших дітей, які здобувають освіту попри повітряні тривоги та обстріли. Українська мова звучить як доказ того, що народ живе, пам’ятає і бореться.
Для нас рідна мова – це не лише культурна спадщина, а щоденний вибір бути собою, межа, яку не здолати жодній агресії. Бо там, де звучить українське слово, там стоїть і наша Гідність.
Дванадцять років поспіль Україна відстоює не тільки свою територію. Вона відстоює право говорити, думати і мріяти рідною мовою. І саме тому агресор намагається знищити українське слово так само вперто, як руйнує міста. Та мова не піддається обстрілам. Вона живе в людях.
Мова – наш невидимий щит і наш меч. У ній пам’ять поколінь, сила культури, правда історії. Вона об’єднує тих, хто поруч, і тих, хто далеко. Вона дає нам можливість залишатися громадою навіть у найважчі часи.
Сьогодні я дякую кожному, хто говорить українською, навчає дітей, підтримує один одного словом, зберігає людяність у випробуваннях. Саме так народжується майбутнє.
Нехай наша милозвучна українська мова і надалі буде голосом свободи. Голосом стійкості. Голосом життя.
З повагою Віктор Терещенко, начальник Великобурлуцької селищної військової адміністрації.
