Небесний стрій захисників України, на превеликий жаль, повниться вихідцями із Великобурлуччини
Матері знову втрачають своїх синів, дружини – чоловіків, діти – батьків, які не вагаючись стали на захист рідної землі від російських окупантів.
Чорна звістка постукала в двері жительки села Гнилиця Перша Зої Іванівни Рак. Її син Роман загинув 27 березня 2025 року в населеному пункті Юнаківка Сумської області під час виконання бойового завдання.
Роман Леонідович Шатійов народився 15 лютого 1980 року в селі Малинівка Чугуївського району. Ще з дитинства мав особливу любов до техніки. Це захоплення стало частиною його характеру – наполегливого, уважного до деталей, цілеспрямованого. Після закінчення 9-го класу, виявив бажання опанувати професію слюсаря з ремонту автомобілів. Хлопець вступив до Харківського професійно-технічного училища № 32. Невдовзі разом з батьками переїхав на постійне місце проживання до села Гнилиця Перша Великобурлуцької територіальної громади. Звідси був призваний на строкову службу до лав української армії. Повернувшись додому, із 1999 по 2003 рік, Роман працював водієм у місцевому колгоспі. Він умів «чути» техніку, лагодити таку, що давно потребувала списання. Працюючи у господарстві, познайомився з майбутньою дружиною – Наталею. А коли колективне господарство припинило своє існування, молода родина переїхала до Харкова.
Десять років поспіль чоловік був водієм міської маршрутки, а мріяв про роботу далекобійника. У 2013 році долучився до колективу ТОВ «Фармацевтична компанія «Здоровʼя», де і справдилося його бажання. Стрічка доріг завжди повертала до родини, де на нього чекала любляча дружина, син та донечка. Плинув час, руки тримали кермо, колеса відраховували тисячі кілометрів і знову – в обійми сім’ї. Нині старший син закінчив Державний біотехнологічний університет, став геодезистом. Донька навчається у Харківському національному університеті імені В.Н. Каразіна – на 1 курсі факультету психології. Подружжя, яке в парі прожило 23 роки, мріяло діждатися онуків, але клята війна внесла свої корективи…
З перших днів повномасштабного вторгнення рф на територію Харківщини, Роман Шатійов, під обстрілами, брав участь в евакуації заводу та гуманітарній місії – розвозив ліки по території України. Колеги та друзі пам’ятають його завжди усміхненим, добрим, щирим, скромним, завжди готовим прийти на допомогу.
11 червня 2024 року Роман став на захист держави та своєї родини проти російського агресора. На посаді водія ніс службу у складі 92 ОШБр ім. Івана Сірка. Його знання і вміння стали особливо цінними на фронті. Він був не просто воїном, а ще й незамінним механіком. Завдяки його золотим рукам вдавалося вчасно виїхати, доставити, зберегти життя побратимам.
Захисник, солдат Роман Шатійов віддав своє життя за Україну, залишивши по собі пам’ять людини, яка робила свою справу з любов’ю – навіть на війні.
Ромчик, як його всі називали, загинув під час виконання бойового завдання, внаслідок удару fpv-дрону. Його крок у вічність став страшною трагедією і болючою втратою для родини, побратимів, друзів, колег, всіх, хто його знав.
Чин поховання Воїна – учасника бойових дій відбувся 3 квітня 2025 року на Алеї Слави в Харкові.
Великобурлуцька селищна військова адміністрація та Великобурлуцька селищна рада щиро співчувають рідним та близьким з приводу тяжкої, непоправної втрати – загибелі сина, чоловіка, батька, Захисника Романа Шатійова, серце якого билося в унісон з серцем України.
Світла пам’ять Герою! Навіки – Слава!
