Великобурлуцька громада продовжує втрачати своїх Героїв
22 лютого повернувся на щиті солдат-стрілець військової частини 127-ї окремої бригади територіальної оборони Віталій Семехін.
Він не був професійним військовим, але, маючи почуття власної гідності і повагу до своєї країни, взяв до рук зброю.
Випускник Великобурлуцької середньої школи навчався у Куп’янському автотранспортному коледжі. Працював на Великобурлуцькому сироробному заводі і тривалий час – зварювальником на станції Куп’янськ-Вузловий, де займався відновленням колій після аварій.
За словами рідних, ще до повномасштабної війни мав передчуття всепоглинаючого лиха і вирішив діяти. Віталій наполегливо, кілька разів, намагався підписати контракт на службу і нарешті став у стрій формування Сил територіальної оборони Збройних Сил України. Рідних солдат побачить після звільнення Великобурлуцької громади від російських окупаційних військ, коли разом із побратимами перебазовуватиметься у напрямку Вовчанська. За них від початку повномасштабної війни були всі його думки і переживання, про них дбав і оберігав.
Віталій Семехін братиме участь у найзапекліших боях на Куп’янському, Донецькому, Харківському напрямках. Завжди на передньому краї. Учасник бойових дій мав відзнаку «За оборону Харкова», «Сили ТРО Куп’янськ».
Командування пропонувало просування службовими сходами, враховуючи його особисті якості. Віталій не погоджувався. Любив відчувати плече побратимів, з якими йшов бойовими шляхами. Вмів цінувати справжню дружбу.
Про життя на війні більше розповідав сестрі. Реалії вражали. Спокійний і добрий за мирного життя, побачивши звірства росіян, став нещадним до ворога. Він знав, на що йшов, без страху і сумнівів.
Віталій Семехін отримав важку травму голови на Вовчанському напрямку, захищаючи північні кордони Харківської області. Переніс дві складні операції в медзакладах області і був переведений до лікарні у Чернівці. Про те волонтери повідомили сестрі Віталія, яка в подальшому постійно біля нього перебувала. Ще операція. Солдат і у двобої з хворобою виявляв силу і витримку. Не міг розмовляти – говорив очима. Лікарі робили все можливе, аби врятувати захисника.
Життя швидкоплинне. Все минає, але чомусь так завчасно й до болю несправедливо. 14 лютого 2025 року солдат став у стрій небесних янголів.
Він міг би не брати участь у жорстокій російсько-українській війні, бо сам виховував сина. Однак, інакше не зміг – став на захист держави, своїх батьків, рідних і найдорожчої людини – свого сина.
Великобурлуцька селищна військова адміністрація та Великобурлуцька селищна рада низько схиляють голови у глибокій зажурі і висловлюють щирі співчуття рідним та близьким Віталія Семехіна.
Пам'ять, шана, честь і слава Захиснику на віки!
