Встановлено меморіальну дошку Валентину Івановичу Сім’янцеву
4 серпня 2020 року біля Великобурлуцького краєзнавчого музею відбулося урочисте відкриття меморіальної дошки учаснику Першого зимового походу, сотнику Армії УНР, бурлучанину Валентину Івановичу Сім’янцеву, який є яскравим представником тих, хто боровся за самостійну українську державу.
Участь в заході приймали Великобурлуцький селищний голова Віктор Терещенко, український громадський активіст, голова громадської організації «Світанок», співзасновник проєктів Декомунізація.Україна та Мова.Харків Вадим Поздняков, начальник Північно-східного міжрегіонального відділу Управління забезпечення реалізації політики національної пам’яті в регіонах Марія Тахтаулова, онука В.І.Сім’янцева Віта Львівна Келеберда, громадськість.
Меморіальна дошка була встановлена на фасаді будівлі Великобурлуцького краєзнавчого музею, почесне право відкрити яку було надано ініціатору її встановлення Вадиму Позднякову та селищному голові Віктору Терещенку.
Присутні вшанували світлу пам’ять Валентина Івановича Сім’янцева та усіх героїв, що загинули протягом віків у боротьбі за гідне життя українського народу, свободу, цілісність та єдність нашої держави, хвилиною мовчання та поклали квіти до меморіальної дошки.
Для довідки:
Валентин Іванович Сім’янцев народився 23 квітня 1899 року, у слободі Великий Бурлук Вовчанського повіту Харківської губернії. Закінчив Великобурлуцьку 2-класну школу (1911), Великобурлуцьку вчительську семінарію (1914), Липковатівську сільськогосподарську школу (1918). Ще з дитинства «Кобзар» Великого Тараса Шевченка глибоко зворушував його дитяче серце, будив якусь тугу. А ще далі, мрії і сподівання ліпшого в Україні – боротися за неї.
З 1918 року розпочав службу в українській армії. Це були часи Центральної Ради, Української Держави та Директорії. В період Перших визвольних змагань спочатку Валентин Сім’янцев був козаком 2-ї чоти кінної сотні Богданівського пішого полку, пізніше – бунчужним 3-ї сотні (“Богданівської”) полку Чорних запорожців.
Валентин Іванович – учасник Першого зимового походу, який тривав з грудня 1919 року по травень 1920 року. За оцінками воєнних істориків, Перший зимовий похід, став найгероїчнішою сторінкою історії воєнного мистецтва часів визвольних змагань в Україні 1917-1921 років. За участь у зимовому поході Валентин Іванович був нагороджений найвищою серед усіх державних відзнак Української Народної Республіки, єдиною бойовою нагородою українського війська – Орденом Залізного хреста Армії УНР та став іменуватися «Лицарем Ордену Залізного Хреста».
У 1920 році Валентин Сім’янцев, як і тисячі його бойових побратимів, опинився у польському таборі для інтернованих вояків. Після звільнення навесні 1923 року мешкав у Чехословаччині. У 1924 році закінчив курси для осіб, які не мали документального підтвердження про закінчену середню освіту при Українському громадському комітеті. 20 серпня 1929 року захистив з дуже добрим успіхом дипломний проект в Українській господарській академії у Подєбрадах та здобув освіту інженера-гідротехніка. Потім жив у Німеччині, Австрії, а 1949 року переїхав до США.
На еміграції наш земляк став відомий як скульптор, графік-плакатник і портретист. Від 1959 року до самої пенсії, на яку вийшов у червні 1975 року, працював у Військовому інституті патології, виконував різні моделі – частини людського тіла, барельєфи, медалі.
Відомі також інші його роботи: чудове погруддя свого командира – генерала-поручника Армії УНР Петра Дяченка, встановлене на його могилі, погруддя міністра шкіл і народної освіти Карпатської України Августина Штефана та А. Швайцера.
Праці Валентина Сім’янцева до цього часу зберігаються у Нью-Йоркському відділенні Української вільної академії наук, в Українському музеї в Баунд-Бруці, в Українському інституті Америки в Нью-Йорку та приватних колекціях.
Валентин Сім’янцев про своє буремне й драматичне життя залишив цикл спогадів, який став чи не першим у діаспорі за широтою охоплення історичного і біографічного матеріалу. Це – «Спогади Богданівця», «В Зимовому поході», «Студентські часи», «Роки козакування 1917–1923», «Інженер емігрант у Чехо-Словаччині».
Помер Валентин Іванович 15 лютого 1992 року в місті Філадельфія, США. Похований на Українському православному цвинтарі св. Андрія у Баунд-Бруці (Нью-Джерсі, США).
