Виховний захід до 30 річниці виведення військ з Афганістану
14 лютого у КЗ «Першогнилицький ліцей Великобурлуцької селищної ради», з ініціативи дружини воїна-афганця Чуприни Наталії Миколаївни та за активної підтримки педагогічного колективу, учнів ліцею та художніх аматорів села відбувся виховний захід присвячений 30-річчю виведення радянських військ з Афганістану.
Учасників бойових дій щиро привітали Великобурлуцький селищний голова В.Терещенко та в.о. старости Першогнилького старостинського округа М.Віцота.
На свято були запрошені не лише афганці, а й воїни-інтернаціоналісти, яким довелося відбувати строкову військову службу в Чехословаччині. Під час «Празької весни» (народних протестів чехів проти радянської влади) 1968 року, коли в країні почалися воєнні сутички, 18-річні юнаки Віталій Петрович Ворошилов та Іван Якимович Карпенко протягом двох місяців охороняли радянське посольство в Празі.
Афганістан — окрема сторінка історії, яка досі залишається «білою плямою». Статистика свідчить, що через ту чужу війну пройшло 700 тисяч чоловік. Серед них 30% - українці. Не повернулося додому 3360 наших земляків: 3280 — загинуло, а 80 - пропало безвісти. Звання Героя було присвоєно 12 українським військовослужбовцям. Гниличанські юнаки теж не стали винятком. П’ятьом 18-річним хлопцям, які, як і всі, відбували військовий обов’язок перед радянською Батьківщиною, довелося пройти через пекло афганської війни. Дякуючи долі, всім їм випав щасливий квиток — їм випало жити, а значить повернутися до рідного дому.
Олександр Миколайович Ткаченко, до лав Радянської армії був призваний у жовтні 1979 року. Після навчання потрапив на кордон з Афганістаном. Додому повернувся у лютому 1982 року. Нагороджений відзнаками і грамотами.
Володимир Іванович Чуприна, після призову у1980 році одразу потрапив у Баграм. Служив у 80 спецбатальйоні, що дислокувався у Кабулі. Потім гірсько-стрілецькі війська. Бойовий шлях пройшов через Джелалабад, Осмал, Асадабад, Чарікар... аж до кордону з Пакестаном. Декілька раз був поранений. Отримав звання гвардії сержанта. За зразкову службу нагороджений відзнаками і грамотами.
Віктор Володимирович Масюк у1982 році, потрапив на навчання у парашутно-дисантні війська що у Фергані (Узбекистан). Здійснив 9 навчальних стрибків. А далі Афганістан... Продовжив службу в 103 парашутно-дисантній дивізії в Кабулі. Пройшов шлях від рядового до старшини. Механік- водій БТРа. Нагороджений медаллю “Від братнього Афганського народу”, має багато подяк від командування.
Володимир Володимирович Божко проходив військову службу в Афганістані з липня 1983 по лютий 1985 року. За зразкову службу нагороджений відзнаками і грамотами.
Геннадій Васильович Ляшко з травня по листопад 1987 року перебував на навчанні. Потім — Афганістан. Службу відбував у Кабулі. За військовою спеціальністю — командир гармати. Отримав звання старшини. Додому повернувся 1989. Нагороджений медаллю “За бойові заслуги”, має багато подяк від командування.
А далі спогади, документальні відео, презентації, щемні пісні, вірші, танцювальні композиції. Зі сльозами на очах чоловіки згадували своє далеке, але незабутнє минуле, воєнних побратимів, безкорисливу дружбу, вірність військовому обов’язку і тих, кому судилося ввійти у безсмертя. Пройшли роки, заросли травою стежки в афганських горах. Але кожен, хто пройшов через пекло війни, мабуть, краще розуміє цінність людського життя і сутність мирного існування.
